Ситуація навпаки — загострюється. Вона містить загрозу переростання у тривалу повномасштабну війну, за участю не лише Палестини й Ізраїлю, але й інших держав — регіону і світу.
Обмін ударами, бойові зіткнення, терористичні акти, людські жертви з обох сторін — все це було й раніше, фактично перманентно, і до війни не призводило. Але зараз ситуація інша, набагато небезпечніша.
У сусідній Сирії — безвладдя і громадянська війна, десятки тисяч загиблих, і кінця цій війні не видно.
У сусідньому Єгипті — теж не дуже спокійно, хоч революція і завершилася, але нова влада, за своїм характером і ставленням до Ізраїлю, якісно інша, ніж раніше.
Туреччина, яка має найбільшу армію у регіоні і донедавна була стратегічним партнером Ізраїлю, тепер відкрито називає його «терористичною державою», відносини двох країн — сьогодні ворожі.
Конфлікт навколо Ірану — теж розпалюється, з різних сторін лунають заклики до силового втручання. Ізраїль і Іран давно називають одне одного «ворогом №1″. Іран хоче отримати ядерну зброю, а Ізраїль, як відомо, має її давно.
Сполучені Штати, виснажені багаторічною війною в Іраку і Афганістані, з сильно підірваною економікою, сьогодні мають менше можливостей впливу на ситуацію на Близькому Сході і на свого союзника, Ізраїль, зокрема.
Країни Євросоюзу, насамперед Франція як впливовий гравець у Близькосхідному регіоні, сьогодні більше переймаються збереженням зони євро і економіки ЄС від розвалу.
Росія також переживає не кращі часи, концентруючись на економічних проблемах, і зовнішню політику будує переважно на постачанні газу.
Абсолютно очевидно, що Організація Об’єднаних Націй — як єдина міжнародна структура світового масштабу — не здатна забезпечити мир на Близькому Сході. Для цього ООН не має ефективних важелів впливу, так само як і відповідних сил та засобів (військового характеру) у своєму підпорядкуванні.
На жаль, ООН не спроможна навіть прийняти адекватні й відповідальні політичні рішення, які би вели до миру. Склад постійних членів Ради Безпеки ООН і принципи прийняття нею рішень (з правом вето) такий варіант практично виключають.
Про обмежені можливості регіональних структур (безпеки і співробітництва) в даному випадку не варто навіть говорити.
Світові лідери мають усвідомити високу міру відповідальності, реальність загрози — і спільними зусиллями не допустити переростання воєнного конфлікту в повномасштабну війну, з тяжкими наслідками для регіону і світу.
Простого рішення нема. Значить, треба шукати непросте, але ефективне, з твердими міжнародними гарантіями миру на Близькому Сході.
Щоб зупинити ескалацію збройного конфлікту і перейти до мирного врегулювання, на мій погляд, сьогодні потрібні два важливих кроки:
1) негайне рішення про припинення вогню — артилеріїї, авіаційних і ракетних ударів, диверсійних дій на чужій території, від яких гине мирне населення;
2) діалог сторін конфлікту — постійний, безперервний і формалізований, на максимально високому рівні представництва Ізраїлю і Палестини.
Діалог має відбуватися під проводом (за посередництва) впливових учасників, які мали би виступити гарантами мирного врегулювання.
Хто саме? Євросоюз; можливо, Франція від імені ЄС. Сполучені Штати. Росія. Єгипет і Туреччина. Бажано, генсек ООН — для організації і модерування перших зустрічей. Склад учасників може бути й іншим.
Але я переконаний: нам треба діяти в цьому напрямі — доки не перейдено точки неповернення…
Здесь можно оставить свои комментарии. Выпуск подготовлен плагином wordpress для mishmar.info
Комментариев нет:
Отправить комментарий